ЮРІЙ ЧЕРНЕЦЬКИЙ

Я батько чотирьох малюків. Для моєї характеристики цього цілком досить. Діти заступають усе інше і стають на перше місце. Вони — той паротяг, що рухає мене життям.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди мав свою думку й робив лише свій вибір. Я ніколи не жив під чиюсь диктовку.

Мама часто розповідає історію про те, як вона вперше спробувала шльопнути мене у покарання. Її поведінка настільки мене обурила, що я зібрав сімейну раду, виліз на стілець і довго всім пояснював, що це неприпустимо, що я не чиясь власність і мене не можна чіпати руками. Мене вислухали і вибачилися. Мені тоді було біля трьох років.

ЮРІЙ ЧЕРНЕЦЬКИЙ – Гість чоловічий перукарні FIRM

Усвідомлення себе — це п’ятеро людей, які живуть у мені, як кіногерої, якими я був у різні періоди свого життя. Вони — це така далека й близька історія. Історія про те, як я змінювався, як себе поводив, який мав вигляд перед іншими, розвивався, дорослішав.

Раніше я мав довге волосся, і не мав вусів. Я ріс маленьким хлопчиком, який співав у хорі та грав на фортепіано. Зараз же я в абсолютно іншому образі, який не відповідає ні моїм принципам, ні традиціям моєї родини. Але цей образ круто заощаджує мені нерви й допомагає вирішити всі проблеми, пов’язані з моєю безпекою і захистом моєї родини.

Так, щоб мати якісь блага, доводиться бути трохи не собою. Я більше не той добродушний хлопець, який колись з’явився на світ і соромився, якщо його кликали на ім’я. Цей хлопчик залишився десь дуже глибоко всередині мене, і я практично його не чую.

Я соціопат. У мене мало знайомих і дуже мало друзів. Якщо раніше я був мегапозитивним, то сьогодні показую свій негатив, як захисну реакцію. Мені важливо бути в обороні від обмежених, підлих і заздрісних людей. Це чудово економить мій час. І деякі конфліктні ситуації проходять повз мене завдяки моїй зовнішності.

Я завжди ніс із собою свою власну свободу і йшов по життю якимось своїм шляхом. І, на диво, це «працювало».

Так, Бог мене любить. Я знаю багатьох людей зі схожими до моєї історіями, що все життя стоять на колінах і захлинаються внутрішнім нерозумінням того, що з ними щось відбувається не так.

Я нестандартний варіант ні в бізнесі, ні у спілкуванні. Ніколи ні з ким не сидів за столом лише тому, що це мені вигідно. Завжди й усюди йшов своїм шляхом, трохи фантастичним і вигаданим.

Я як біла ворона на чорному тлі, яку досі не застрелили.

Є багато талановитих людей, які не здатні відповідати за себе. Вони стають наркоманами і повільно згорають. А все лише тому, що не можуть сказати собі «ні». А для мене — це найкраща відповідь.

Рамки — це моя формула виживання. Я постійно розсуваю їх руками — як стіни. Памятаю, мені в дитинстві наснився страшний сон: я у маленькій кімнаті, а на мене насуваються стіни. Сон залишився в минулому, а страх жити обмеженим життям зі мною й сьогодні. Тому я весь час намагаюся розвиватися, не стояти на місці, рухатися, але й «не газувати» занадто швидко.

Інколи мені потрібен не газ, а гальма, аби не заїхати в інший степ.

Чи є у мені внутрішня свобода? Так. Але я вже не належу собі. Сьогодні я готовий привселюдно стати на коліна, але не заради себе, а заради свободи й благополуччя своїх дітей. І якщо буде необхідно, я обов’язково це зроблю.

Бути чоловіком — це просто бути. Я чоловік з жіночою енергетикою. І я не вважаю, що це погано.

Все, що відрізняє мене від жінки, це боротьба, в пошуку якої я перебуваю. Часто хочеться прокинутися, загнатися на гору й подивитися звідти, які ж землі я ще не завоював.

Якщо в стосунках чоловік-жінка є повага — тоді ти прислухатимешся до людини, цінитимеш її. Якщо цього почуття немає — ти розтопчеш того, хто поруч із тобою. І не сумнівайтеся, привід обов’язково знайдеться.

Колись я був на такому дні, яке навіть важко уявити. Це був період, коли в лікарні після народження помер мій перший син. Я тоді вважав себе козирним хлопцем і думав, що всі мені чимось зобов’язані. У мене все було круто, і я не завжди цінував те, що мав. Ця трагічна ситуація перевернула моє життя і показала, що буває по-іншому. Я шукав гроші, але нічим не зміг допомогти. Відтоді я намагаюся бути в балансі — якщо роблю занадто багато хорошого, то спеціально кидаю папірець мимо смітника, щоб якось вирівнятися й триматися посередині течії.

Я не знаю, чи є Бог, але точно знаю, що існує рівновага енергетики, емоцій. Життя в середині течії — максимально безпечне для мене.

Я впливаю на суспільство, а не навпаки. І розумію людей більше, ніж вони самі свій внутрішній світ. Кому потрібно — нехай підтягуються до мене. Ні — мені й самому дуже комфортно.