Владислав Волочай

Потеревенили з Владиславом Волочаєм, креативним директором концепт-бюро Влада Вoлочая й Katacult.

Я придумую й пишу. Ці два слова характеризують усю мою діяльність. Та навіть коли придумую — потім це вербалізую. Іноді я пишу погано, іноді з похмілля, але зовсім не писати не можу.

Я займаюся рекламою. Працював у великих агентствах, але втік звідти. Взагалі думав піти з реклами, та не вийшло. Зрозумів — від себе не втекти. І відкрив концепт-бюро Влада Волочая, об’єднавши під цією вивіскою всі свої проекти з брендами.

Владислав Волочай – друг чоловічий перукарні FIRM

В рекламі твоя задача — вставити в продукт те, що тобі цікаво. Для творчих людей — це можливість реалізувати свої фантазії, які будуть корисними для клієнта. За його гроші. Але якщо тут не буде особистого — вийде «Пиво Гінес» і «Адже саме тому». До речі, «Адже саме тому» — слоган Олега Томіна, керуючого агентством Bart & Fink. Це квінтесенція всіх жахливих і невиразних повідомлень брендів. І Олег зробив цю фразу слоганом свого агентства. Суперовий хід.

Я креативний директор у Katacult. Це музичне медіа, а ще ми робимо цифровий продукт для продажу квитків. Хотілося би, щоб в Україні були класні заходи та й взагалі було круто.

А ще у мене є «Крутознавство». Це edutainment-проект, і зараз, у його рамках, я намагаюся популяризувати Нарбута. Це видатний український дизайнер, легенда українського брендингу. Він розробив український герб, прапор і перші гроші. І ще купу всього. Я взявся за це, тому що після питання щодо питомо українського дизайну нас відсилають до радянської школи й Малевича, якого експлуатує Росія. Але у нас є Нарбут. Крутий, характерний і зовсім не шароварний.

У жовтні вийде мій перший поетичний зин «Рот изобилия». Я вирішив, що видавати вірші в «збірках поезії» у 2018 році — це лайно. Тому вирішив робити поезію в зинах.

Я фотографую на плівку й недавно зрозумів, що фотографія має бути надрукована своїми руками — тоді вона виходить завершеною, виданою. Цього року я продав свою першу фотографію. Відчуття були такі, наче мене весь час обманювали, а життя будується зовсім не так. Робота — вона не про гроші, а про те, що ти робиш.

Я спостерігав у себе тривожний розлад: мені здавалося, що я нічого не встигаю, а те, що встигаю, — виходить погано. У мене народилася друга дитина, і я почав думати, що треба робити більше, крутіше, сильніше — і почалася безглузда гонитва. І тут мені допоміг психотерапевт. Я замислився про усвідомленість. Тепер, коли мені щось не дає спокою, я розумію — це лише моя реакція, а не сутність речей. Всередині я все для себе вирішив, поговорив із людьми, і все стало класно.

У нас багато хто, особливо чоловіки, вважають, що mental health — це дикість. Як на мене, це класна штука. У всіх нас не все в порядку з головою. І це не дає повністю усвідомлено виконувати роботу, діяти усвідомлено й бути щасливим. А бути щасливим — це найкрутіше. Це все, що ми собі винні.

Любиш шоколад — добре. Ти можеш його просто жерти, а можеш пробувати різні сорти й записувати враження. Вчитися — класно. І якщо вчишся для задоволення, це перетворюється на процес вічного навчання й кайфу.

Цікавість мотивує мене набагато більше, ніж слава й гроші. Як у дитинстві: ти хочеш щось розібрати й подивитися, як воно працює, тобі цікаво в ньому розібратися.

Але я розумію, що є відповідальність. Коли ти чоловік — це в першу чергу відповідальність. Однак це не означає, що ти маєш ходити з кам’яним обличчям і не плакати, це означає, що треба вивозити те, на що ти підписався.

У роботі я знаходжу рішення чи одразу, чи в останній момент. У стресовій ситуації обов’язково з’являється щось круте. Та головне — розслабитися. Працювати більше чотирьох годин на день — каторжна праця. На жаль, я поки що займаюся каторжною працею, але хочу це мінімізувати й працювати не на морально-вольових засадах, а для задоволення. Ми багато працюємо, й витрачати стільки часу на те, що тобі не подобається, — тупо. Стрес — це шлях у могилу.

Робота в креативі — як секс у нетверезому стані. Довго не можеш закінчити, тобі уже не дуже подобається, але ти стараєшся — і в кінці: «Тааак». Ти радий, що це зробив і отримуєш все. Або ж ти під’їжджаєш до своєї станції у переповненому вагоні метро, і потрібно пробитися до виходу. Так, щоб і тобі було комфортно, і люди не сказали, що ти мудило. І ти вилазиш з вагону з думкою: «Фух…» Ця штука — про полегшення.

Ти придумуєш, тому що це прикольно: мозок нагороджує тебе за розв’язану задачу. І я отримую кайф, коли придумую те, що мене збуджує.

Зараз є можливість швидко поширювати інформацію, і мені здається, що це ніяк не вплинуло на загальнолюдські цінності. Всі хочуть бути коханими, ситими та не отримати по обличчю. І я думаю, що цивілізація не котиться у прірву. Всі стають тільки кращими. Ми стали добрішими, почали захищати слабших і перестали гнобити жінок. Люди поширюють інформацію й бачать: «Я не один такий». Папа Франциск сказав, що секс — це божий дар, а марихуана — це нормально. Я атеїст, але стежу за риторикою церкви, тому що вона віддзеркалює настрої мас. Багато віруючих сьогодні стали милосерднішими у цих питаннях.

Я за гуманізм. Людина вчиняє погано не тому, що вона погана, а тому, що їй боляче. І якщо вірити в людей, навіть найбільш закриті з них розкриваються і стають щасливішими. І несуть добро далі. Людей потрібно прощати, ставитися до них милосердно й критично мислити.
Ми часто потрапляємо у пастку, коли забороняємо собі прості рішення. Тому що ми занадто складні: читали Сартра, слухаємо Карлхайнца Штокхаузена і не приймаємо прописних істин. Я за прописні істини. Я за все наївне. Як співає Михалок: «Все истины есть в букваре и в детской книжке-раскраске».