Тімур Атмурзаєв

Після школи було багато планів: і програмістом, і комп’ютерами займатися, і людей стригти. Але тоді ще не з’явилися чоловічі перукарні, зате були салони з запахом мокрого фарбованого волосся. Мені просто не подобалася атмосфера, я себе там не бачив. Хоча іноді і хотілося спробувати.

Двічі відраховували з інституту. Три роки працював в ювелірній крамниці: консультантом, потім директором маленького магазину, потім великого. Преміум-сегмент, клієнти купують на 300 000 гривень та просто роблять тобі зарплатню. Але чим вище зростання, тим більше відповідальності і менше грошей. Така ось дивна штука. Я просто заробляв, і все.

Одного разу майбутня дружина подарувала небезпечну бритву — декілька разів поголився, мені сподобалося. Потім потрапив в перший чоловічий салон — і мені знову сподобалося, почали прокручуватися якісь думки. Ось так думав-думав, не витримав і звільнився. Дружина сказала: «То йди вчися, поки ти безробітний. Я підстрахую».

Спробував і зрозумів, що потрапив в потрібне місце. Ці три роки я не працюю, а просто отримую задоволення, плюс мені ще й платять. До сих пір не можу називати це роботою.

До речі, в тому першому місці мені просто показали, як тримати машинку і ножиці, і нічому не навчили. Через півроку запропонували навчати інших, я розвернувся і пішов. Мені завжди хотілося бути гіршим майстром серед кращих, щоб було куди рости.

Переїхав до Києва, подивився і зрозумів, що стрижу добре. Але завжди треба рухатися далі, у мене така філософія.

Коли відчуваю, що я в зоні комфорту і все добре — значить, все погано. Треба вилазити, щоб не перетворитися на перукаря за 80 гривень. Отож, коли ти робиш зупинку, потрібно розуміти, що ти на ній вийшов, а автобус поїхав далі. Я знав таких майстрів. Спочатку вони мене вчили, потім я їх переганяв.

Я бачу, як люди вигоряють, тому що вони прийшли за модою. Коли, наприклад, тримаєш мокре волосся і ріжеш ножицями — це непередаване відчуття, а хтось і близько такого задоволення не отримує, йому важко. Я навіть після 10-12 годин біля крісла майже не втомлююся.

Якість — це те, де не можна зупинятися. Стоїш на місці — втрачаєш в якості. Навіть твоя постійна база клієнтів і то тебе гальмує. Кожен раз потрібна нова планка.

Стрижка — це набір дрібних деталей. Той, хто більше їх помічає, той молодець. Як одна і та ж книжка з різних друкарень: начебто те ж саме, та не зовсім. 80% стрижки у новачка і у профі — однакові. Решта 20% — це деталі. Навіть після першого миття вони будуть непомітні, але ось коли волосся відросте, тоді можна оцінити сповна.

Я дуже прискіпливий до себе. Начебто за дверима зараз зберуться всі майстри і будуть оцінювати кожну мою стрижку. Тончу, як тільки можу: щоб і форма, і колір, і градація. Дрібниці, яких більше ніхто не побачить. Шкода, такий перфекціонізм не поширюється на інші заняття і побут. Скоріше навпаки.

Я завжди думав, що я ледачий і не доводжу справу до кінця. Тепер зрозумів, що раніше мені просто було не цікаво. Зараз спокійно працюю місяць без вихідних, а по дорозі додому дивлюся відео зі стрижками. Хоча і дружині треба час приділяти. Іноді, буває, приходжу, лягаю в ліжко і починаю знову дивитися ці відео. Дружина каже: «У чому справа, Тимур? Ти вже вдома!”

А так вона задоволена. Це був її бізнес-план. Якби не той перший поштовх, я, напевно, просто вештався б десь. Тоді вона мене підтримала, а зараз вже я виводжу. Тепер моя професія — це наш спільний проект. І крім робочих цілей, є ще одна, важлива — хочу бути фінансово підготовленим до створення повноцінної сім’ї. Час подумати і про дітей.