Ташаев Володимир

Я дуже люблю поїсти. Не на рівні «аби щось зжерти», а саме усвідомлено та смачно їсти. Ще в дитинстві у мене з’явився культ їжі – мені було цікавіше готувати дома, аніж ганяти м’яч на подвір’ї. Потім я пішов в армію і там, без впливу зовнішніх чинників, зрозумів, що стану кухарем.

Не можна робити щось на високому рівні, якщо це не відповідає життєвій позиції. Для мене їжа – у всьому: так чи інакше, все обертається навколо неї. І так у всіх, просто не всі усвідомлено до цього підходять. Але ж споживання їжі– це одна з небагатьох речей, які кожна людина робить 3-4-5 разів на день. Як мінімум, потрібно ставитися до цього усвідомлено. Так смачніше.

Ташаев Володимир – друг чоловічий перукарні FIRM

Що далі ти рухаєшся у своїй сфері, то більше думаєш. Тим більше твої думки й твоя справа стають одним цілим. У мене немає розподілу «життя – робота». Все життя – робота і вся робота – це життя. Стовідсоткове злиття.

Моя професійна мета – нести у світ щастя й добро. Ні, серйозно. Я хочу бачити якомога більше щасливих людей навколо. І я мотивований до цього з дитинства, точніше самомотивований. У мене голки в одному місці – я працюю й створюю у будь-який час, коли мені захочеться. У моєму житті завжди щось відбувається.

Все, чому навчають на курсах саморозвитку й мотивації, – повна дурня. Але це особисто для мене, тому що мені ніколи не була потрібна мотивація. Я щось роблю з однієї причини – мені хочеться це робити.

Ніколи не подобалося довго займатися однією справою. Ставало нудно. 90 % часу мною рухає нудьга. Коли стає нудно щось робити, я починаю робити інше. Або продовжую те ж саме, але інакше. Постійно змінююсь, але не тому, що хочеться. Я постійно в процесі.

Я правильно й швидко підлаштовуюся під ситуації. Адаптуюся. Але ця адаптація відбувається на неусвідомленому рівні, автоматично. А усвідомлено я роблю свою історію: поза зв’язком із часом, географією та людьми.

До того ж, моя професія поза часом і змінами. Є певні тренди, та я за ними не стежу. Я їх запускаю: часто роблю щось таке, що інші починають робити через кілька років. Це або везіння, або важка праця, а частіше – все разом.

Я завжди працюю в певному контексті. Коли створюю нову страву, в мені прокидається внутрішній журналіст, який запитує: «Чому ця страва має бути в цьому ресторані?» Якщо немає чіткої відповіді – такій страві тут не місце. І так в усьому, головне – усвідомлення. Я завжди і все пропускаю крізь цю призму, і зразу стає все зрозуміло.

У мене дуже легкі цінності та погляди на життя. Легкі й стабільні – вони майже не змінювалися та навряд чи зміняться. Всі люди хороші, доки не доведуть, що вони лайно. Ось і все.