ОЛЕКСАНДР СОЛОВЙОВ

ОЛЕКСАНДР СОЛОВЙОВ – друг чоловічий перукарні FIRM

Раніше «Мистецький Арсенал» був військовим заводом, але на початку 2000-х років Міністерство оборони передало його Міністерству культури. Величезна можливість — 62 тисячі квадратних метрів в історичному центрі міста! Міністерство оголосило тендер, і все йшло до того, що його виграє фонд Пінчука, який загорівся ідеєю створити там музей сучасного мистецтва і навіть встиг провести в лівому крилі Арсеналу виставку «Прощай, зброя!», куратором якої був я. Однак прийшов 2004 рік, Майдан, тендер анулювали, і Пінчук створив PinchukArtCentre, де я пропрацював куратором вісім років. Після цього перейшов на посаду замісника гендиректора сюди, в «Мистецький Арсенал», де вже інші люди вирішили розпочати все спочатку.

Найголоснішим ексцесом за час своєї роботи я вважаю випадок, коли Наталя Заболотна зафарбувала чорною фарбою незавершений мурал Кузнецова на виставці «Велике і величне» — їй це здалося дуже концептуальним. Крім неї, так мало кому здавалося, а особливо Кузнецову. І мені — я написав заяву на звільнення, однак через деякий час повернувся, вже на посаду куратора.

Насправді, Арсенал — все ще велике будівництво. Але з прицілом на створення повноцінного музейно-виставкового комплексу, культурного флагмана й перлини. У нас є музейний відділ, але вектором розвитку ми обрали сучасне мистецтво.

Моя робота хоча й має менеджерську складову, та все ж таки, більше креаторська — створення й розробка ідей виставок спільно з художниками. Художники — творчі люди, і працювати з ними важко. Мені легше, ніж іншим, адже я з дитинства живу в цьому світі — закінчив художню школу, інститут, жив у Паризькій Комуні, тобто знаю кухню зсередини.

Про Паркомуну і 90-ті розмова окрема. Це був справді золотий час! Після ідеологічних утисків незгодних у гетто шлюзи нарешті відкрилися, прийшла свобода, не потрібно було обслуговувати режим, художники були залишені на самих себе — роби що хочеш. Але через те, що не було арт-ринку, художники були нікому не потрібні, одним словом — виживай, як можеш.

Сучасне мистецтво зробило крок далеко вперед, воно не базується лише на вмінні малювати, на майстерності. Це особливий тип свідомості, філософії. Зараз і комп’ютер може щось намалювати, але потрібно створити ідею і задати комп’ютеру програму. І в наш час художник — це не майстер, а креатор.

Мистецтво, як і історія в цілому, рухається по спіралі: обслуговування радянського режиму після його падіння змінилося на аполітичнні настрої серед художників 90-х. Сьогодні мистецтво знову стає політизованим — у всьому світі мейнстримом став акціонізм. Із близького зарубіжжя — це Петро Павленський, група «Війна», Pussy Riot. Але в Україні провідним напрямком залишається, все-таки, живопис.

Для мене мистецтво — це, як говорив Толстой, енергія омани. Ще процитую Федора Михайловича: «Завжди залишається іраціональний залишок, і в ньому — джерело життя». Оцінюючи витвори мистецтва, ти можеш інтерпретувати сюжет, насолодитися красою тощо. Але рано чи пізно ти дійдеш до якогось моменту, перед яким зупинишся, перебуваючи у ступорі. Цей момент — непізнаваний, непояснюваний, непередбачений, такий, що не входить до жодної системи, — і є істинним мистецтвом, винятком із правил.