Микита Шиповський

У перукарні завжди знайдеться місце філософії. А чому б і ні? Людина приходить підстригтися. У неї є час. Її особистий час. Час для того, щоб поговорити, розповісти про свій день, про свої проблеми, невирішені питання або сумніви. У неї є можливість висловитися.

Люди приходять в перукарню і буквально залишають тут частинку себе. Зрізи свого волосся. Свої історії. До речі, є такий чудовий фільм братів Коенів «Людина, якої не було». Так ось, в ньому якраз розкривається перукарська філософія.

Я зараз перебуваю в такому віці, коли шукаю себе. Запитайте мене років через двадцять, хто я, і я, можливо, відповім.

Починав я з совкової перукарні, де робив всю чорну роботу – підмітав, гладив пеньюари. Натомість отримував безкоштовне навчання перукарського мистецтва, чому був невимовно радий. І нехай моя історія схожа на сюжет з банального фільму, але цей фільм життєвий, і мені подобається, що все склалося саме так, а не інакше.

Був час, коли я не мав грошей на те, щоб піти до якогось крутого майстра вчитися робити стрижки. Мало того, у мене не було грошей на життя. Я їв паровий рис на сніданок-обід-вечерю і раз в тиждень стриг друзів за шістдесят гривень.

Переживши цей складний період, я багато усвідомив. Наприклад, що боротьба з собою – це взяти і відійти від своїх принципів. Іноді навіть піти проти себе. А іноді проти батьків. Відстояти в чомусь свої ідеали. Визнати свої бажання. І жити так, як хочеться, не руйнуючи при цьому себе.

Якусь частину життя ти проживаєш в усвідомленні того, що ти чогось не вмієш. Що у тебе щось не виходить. Що з такими рисами характеру, як у тебе, буде складно спілкуватися з людьми. Але «виходячи в життя», ти розумієш, що всі твої недоліки – насправді переваги. Наприклад, моє прагнення до самовираження в дитинстві тільки заважало батькам. Але зараз це ключовий фактор розвитку моєї особистості.

Кажуть, що досвід в роботі приходить тільки після десяти років стажу. Тому дуже важливо вкладати в професію всього себе. Робити те, що подобається. І поступово і впевнено виробляти професіоналізм.

Кожна людина отримує задоволення від простих речей. Ось я, наприклад, кайфую від зрізання маси волосся на гребінці.

Створюючи стрижку, ти стаєш схожий на скульптора, який створює ідеальну форму з волосся. Ти відсікаєш зайве і залишаєш найнеобхідніше.

Буває, що у тебе трапляються якісь нестиковки з друзями, ти починаєш шукати причину і працювати над цим. Я це називаю саморозвитком. Тому люди для мене – це джерело досвіду, яке я можу перейняти і запровадити в своє життя.

Подолання – як життєві квести. Ти або береш їх на себе, або ні. Я завжди намагаюся не ігнорувати їх. Розумію, що якщо життя підносить мені такі завдання, значить, воно хоче перевірити мене на міцність. І якщо я впораюся, то відразу перейду на інший рівень.

Кілька років тому визначив для себе, що для внутрішньої гармонії мені потрібні три речі: улюблена робота, творчість і спорт. Коли я сильно перевантажений роботою, йду в гараж і граю на барабанах. Переключаюсь на щось інше, і після цього у мене завжди з’являється маса енергії.

Свобода для мене – це можливість реалізації моїх спонтанних ідей. Якщо я ні секунди не сумніваюся в своєму бажанні, то беру і роблю. Також мені важливо, щоб люди, які знаходяться зі мною, підтримували мої ініціативи, а не сприяли тому, щоб мої ідеї гасли, не знайшовши виходу.

Я стовідсотковий егоїст, і всі мені про це говорять. Але я не розумію, чому я повинен робити те, що потрібно, а не те, що хочеться? Всі ці «потрібно» і «треба» я пройшов в дитинстві і можу сказати, що ці слова дуже тиснуть на тебе, як на особистість. Вони пригнічують творчість і індивідуальність. Я це усвідомлюю і зараз вважаю за краще жити так, як хочу.

Я вірю в те, що в цьому світі я для чогось більшого, глобального. Мені здається, що всередині мене є потенціал, який лише має розкритися.