Максим Сикаленко

МУЗЫКАНТ МАКСИМ СИКАЛЕНКО, ВІДОМИЙ ЯК CAPE COD

Потеревенили з музикантом Максимом Сикаленко, відомим як Cape Cod і Zakat 95.

Музику я обрав тому, що мені цікаво ділитися історіями з іншими людьми. Я маю два проекти. Над обома працюю від душі й для душі. Крім творчої самореалізації, я завжди намагаюся внести в цей процес якийсь навчальний момент. Свого часу я запускав проект Neformat.com.ua і писав для локальних музичних видань нульових. Мені завжди було цікаво поширювати інформацію, яка б допомагала людям у саморозвитку. Мабуть, у такий спосіб я й сам розвиваюсь — допомагаючи людям.

До 11 років я не любив музику по-справжньому. То був кінець дев’яностих, і у школі ми розділилися на субкультурні групи: ти впевнено мав приєднатися чи до рокерів, чи до реперів. Дух юнацького бунтарства переміг, і я приєднався до перших. Слухати Napalm Death було, звичайно, цікаво та не приносило задоволення у тому віці.

Все змінилося у 99-му — на ринку «Юність» я купив диск із компіляцією транс-музики. І це стало тим самим моментом, коли я полюбив музику й зрозумів, що моє життя буде пов’язане з нею. Як саме — й гадки не мав, тому що жодних думок не було: ніхто в моїй родині не був музикантом, я не мав музичної освіти чи доступу до якоїсь музичної бази. Я просто знав, що хочу пов’язати своє життя з музикою. А далі було копирсання в релізах Sonic Records, Kontor Music, KLF Communications, R&S і React.

Кілька років я працював журналістом у ХЗМ. Взяв інтерв’ю практично у всієї nu-metal сцени, що на той момент перемогла. Вінцем було інтерв’ю з кимось із групи Stone Sour. Пам’ятаю, як тремтячими руками набирав номер офісу американського Warner Music, а ближче до середини бесіди в розмову вклинився Корі Тейлор. Я щось промимрив, подякував за творчість і ще довгий час не міг емоційно прийти до тями. Як мало тоді треба було для щастя.

Максим Сикаленко

Головною формою мого натхнення є музика інших виконавців, їхній бекграунд і шлях становлення як особистостей. У мене був період, коли в день я міг слухати 20-30 альбомів абсолютно різних напрямів: baroque pop, surf punk, hip hop, сакральний мінімалізм чи нойз. Я шукав цікаві музичні конструкції, що відкладалися в пам’яті, і потім, на рівні інтуїції, допомагали складати нову музичну мозаїку.

Я ніколи не роблю того, що мені не подобається. Та я й не маю права скаржитися на щось, бо шлях, який я обрав, — це мій особистий вибір. Мета залишилася та ж сама, яку я сформулював, коли ще був ураганним гривобісом, — залишити щось по собі. Музику, емоцію чи вайб. Коли бачиш у людях часточку себе — ти наближаєшся до своєї мети.

Я принципова людина. І хоча з віком я став простіше ставитися до багатьох речей, мої основні принципи були закладені дуже давно — в часи участі в панк- і хардкор-русі. Недавно згадував цитату Джейкоба Бенона, вокаліста Converge: «Смерть боягузам, зрадникам і пустодзвонам». Звучить занадто максималістично, та якщо округлити — це слоган, яким я керуюся по життю, особливо в моменти внутрішньої розгубленості.

Основне, від чого я позбавлявся й продовжую позбавлятися, — максималізм і снобізм. З віком я переглянув і трансформував снобізм зовнішній у снобізм внутрішній і тепер намагаюся більш критично ставитися до себе.

Найбільш глобальна переміна в моєму житті сталася недавно: я звільнився з щоденної роботи, на якій відтарабанив від дзвінка до дзвінка 9 років. А коли тобі за 30, і в один момент ти прокидаєшся й розумієш, що життя тепер абсолютно інше і треба його планувати заново, — спершу трохи лячно. Та ось, рік по тому, я розумію — це було з біса правильне рішення. Тепер можу більше часу проводити на Форексі й у Голосіївському парку.