Константин Мишуков

музичний продюсер

У шкільному дитинстві у мене над робочим столом висів напис: “Переміна занять — є відпочинок”. І наче постійно щось робиш, і наче відпочиваєш. З того часу це стало моїм девізом. Ну, або просто так вийшло.

У мене освіта за класом домри та ударних інструментів. Я грав у великому оркестрі, потім перейшов у звукорежисуру театру й кіно. Потім став діджеєм. Відродив літературно-артистичний клуб Х.Л.А.М — було таке кафе в Києві на початку XX століття. Нещодавно отримав освіту в галузі інтелектуальної власності й авторського права. Ось такий розліт.

Домра — дивний вибір, але за банальними причинами: мене не взяли на клас фортепіано. Сказали: “Недостатньо даних, але є недобір на народних інструментах”. Тому питання фортепіано у мене не закрите й досі.

Чому музика? Вона мені подобалася з дитинства. І, звісно, сприяло оточення — музикою захоплювався мій батько, колекціонував платівки. Хоча тоді, в основному, лише платівки й були. Загалом, музика супроводжувала мене з дитинства, а з часом я нею захопився.

Музика стала моєю професією, коли я повернувся з армії та влаштувався діджеєм до нічного клубу “Чикаго”. Дев’яності роки, робота діджеєм у стрип-барі — там було все, про що лише можна мріяти…

Що робить діджей? Зводить треки? Ні. Зведення — лише мала частина. Його робота — розповідати історії. Як і будь-який твір, кожен мікс має початок, кульмінацію й фінал. Завдання діджея — розповісти історію з непомітними переходами між її частинами. Створити комфорт для слухача, адже коли дивишся на роботу професіонала, здається, що все легко й просто.

Але я займаюся не тільки музикою, а організацією й менеджментом. І якщо в музиці ти відповідаєш за креатив: вийшло – не вийшло, торкнуло – не торкнуло, то менеджмент — це математика й зовсім інший рівень відповідальності.

Мене надихають враження. Від чого завгодно. Випив гарної кави, прочитав хорошу книгу, і ось — уже відчуваєш душевний підйом і конкретний заряд на дію.

Все навколо змінюється: від клімату до технологій. Але круто, якщо є внутрішній кодекс честі, базові цінності. У мене це — повага до людей, до їхньої індивідуальності. Всі різні: зовнішність, орієнтація, погляди. І важливий будь-який людський прояв. Для мене це найголовніша річ, яку легко зруйнувати, намагаючись загнати в шаблон. У нас, в пост-СРСР, шаблонів багато, а ламаються вони важко. Я до сьогодні не розумію, чому шансон — добре, а техно — погано. Чому горілка легальна, а марихуана — ні? Темної сторони все ще багато. Та світ змінюється, і хочеться, щоб він ставав кращим.