Кому Вниз

Поговорили з Андрієм Середою, лідером групи “Кому Вниз”.

Андрей Середа – друг чоловічій перукарні FIRM

“Свого часу я закінчив театральний інститут і став працювати у театрі. Дуже скоро з’ясувалося, що бути підконтрольним якомусь режисеру – це для мене нестерпно. Справа не в гордості, просто іноді буває важко вислуховувати думку, з якою ти не згоден генетично.

Потім я серйозно зайнявся музикою. Зібрали з друзями групу, але з часом ми розділилися на два табори. Одні вірили, що стали хорошими музикантами, а інші, серед яких був і я, керувалися принципом “талант – ніщо, імідж – все”. Ми розуміли, що природою нам не дано стати дійсно досконалими музикантами, тому зі своїх недоліків створили образ і змусили всіх у нього повірити. Група існує з 1988-го, ми граємо, виступаємо, в 2016 році випустили сьомий за рахунком альбом. Загалом, ведемо активну творчу діяльність. З моменту створення групи музика була для мене на першому місці, це мій базис.

Зараз я працюю в рекламі: говорю, озвучую – одним словом, заробляю гроші своїм голосом. Я фрілансер- не прив’язаний довготривалими проектами до конкретного місця, тому навіть працюючи, я вільний. Не вільний в загальному розумінні, тому що спільного, збірного поняття свободи для мене не існує, але вільний у багатьох значеннях. Я вважаю, що доклавши мінімум зусиль, точно організувавши свій робочий процес, я знайшов для себе комфортне місце в соціумі.

Недавно знайомий диктор вмовив мене поїхати відпочивати сім’ями. До цього я не відпочивав, напевно, років 15. Всі ці роки той затишок, той відпочинок, котрий необхідний людині, для мене створювала обрана мною робота.

У виборі допомогли батьки. Уявіть: син, всупереч волі батьків, закінчує акторський факультет, а попрацювавши трохи актором, кидає професію. І це в радянські часи, коли дармоїдство було злочином. Не знаю, наскільки батьки розуміли мене, але довіряли повністю і підтримали беззастережно.

Я вважаю, що свобода вибору багато в чому залежить від віку. В молодості всім верховодить запал і сексуальність: ти можеш потрапити у халепу, побитися і отримати від цього задоволення. З часом фізична витривалість знижується, та й бажання до пригод і ударів долі теж, хочеться чогось більш глибокого, інтелектуального. Тоді і починається найцікавіше. Ти починаєш продуктивно мріяти і систематизувати інформацію. Ось приклад: висить картина, ти на неї подивився, запам’ятав.

Раніше ти міг заздрити, що вона висить не у твоїй домівці, що вона не твоя. А зараз ти розумієш, якщо ти її уже побачив, вона вже твоя, немає необхідності вішати її у свою квартиру. Так поступово квартира збільшується до розмірів міста, країни, планети. Ось це і є свобода”.