Богдан Шевченко

Раніше працював у великих рекламних агентствах по всьому світу. Зараз займається анімацією і знімає мультфільм у стилі зомбі-хоррор за мотивами творів Тараса Шевченка.

Богдан Шевченко – друг чоловічой перукарні FIRM

З Богданом ми зустрілися у кав’ярні і легко поговорили про серйозні речі.

“Я нероба. Маю щастя взагалі не ходити на роботу і робити те, що хочеться. Трохи уточню: моя лінь не полягає в тому, щоб лежати пузом догори, курити бамбук і стріляти жуйкою в мух. Я однаково щось продукую. Іноді це думки чи слова, іноді – матеріальні продукти, які мають збагатити людей духовно.

Колись давно я займався рекламою. Зараз – режисурою анімаційних фільмів. По-простому – роблю мультики для Франції, Канади та США. До речі, не так давно у нас з’явилося перше українське замовлення, і воно цінне тим, що замовник – наша держава. Це буде мультфільм за мотивами твору Тараса Шевченка – такий собі зомбі-хоррор. Ви вже у передчутті, так?

Образ – це прикидатися кимось. А я дійсно щаслива людина. Навіщо мені прикидатися кимось? Я такий, який є.

Років десять тому я сильно подружився з собою і сильно в себе закохався. З того часу всередині мене немає компромісів, які терзають душу, внутрішніх конфліктів. Є чітке відчуття того, де я і що для мене цінне.

Якось хтось висловив просту думку, яка мені сильно імпонує: “Ти ніколи не навчишся любити інших, поки не полюбиш себе – щиро і повністю”. Я усвідомив ці слова і зробив певні висновки. Не можу сказати, що після цього став дарувати собі квіти, цукерки і нижню білизну. Ні. Просто в голові все само собою уляглося.

Конфлікти і сумніви є, але їх масштаб зовсім інший. Сьогодні я намагаюся не перейматися якимось глобальними речами, а приділяю час, скоріше, побутовим дрібницям.

Я народився і виріс в квартирці площею в тридцять п’ять квадратних метрів. У цій кімнатці тулилося п’ять чоловік, але при цьому я не відчував себе обмеженим і невільним. Всі дорогі люди були поруч – мама, тато, бабуся і сестра, яку я тоді люто ненавидів, а зараз обожнюю. Все було добре. Я був щасливий.

Найбільший кайф дитинства – першим вибігти у двір. А перед цим обдзвонити всіх своїх друзяк, постукати до всіх у двері і зібрати нашу банду.

Свобода вибору – це зло. Тому що завжди виникають ось ці дріб’язкові непорозуміння з собою. Наприклад, якщо у тебе є на вибір один сорт пива – замовив його собі і п’єш. Але ж ні, дивишся меню, а там: фільтроване, нефільтроване, темне, світле, гірке, солодке, з вишнею, медом, апельсином. Навіщо все це потрібно? На це витрачається просто сила-силенна часу. Дайте мені просто пива, добре?

Ідентична ситуація з вином. В Європі я часто прошу принести мені келих червоного вина. І мені приносять келих вина – без єдиного слова і питання. У нас, коли я роблю замовлення, задають багато питань. Скільки грамів? Італійське, французьке, чилійське? Холодне або прохолодне? Хочеться сказати: “Ідіть в баню”.

Не люблю напівтонів. Завжди приймаю відповідь: або так, або ні. А якщо мені кажуть “може бути”, “подумаю” – кажу, що все це нісенітниця якась. Я хочу почути конкретну відповідь. Тому абсолютно не розумію дипломатію – безглузда і незрозуміла для мене професія.

Ходять різні чутки про середній вік чоловіків, про кризу і депресію. І я справді не знаю, був він у мене чи ні. Я вічно перебуваю у якомусь дитинстві. Мені подобається грати машинками, запускати залізну дорогу, грати в футбол, купатися під час шторму, коли хвиля накриває тебе з пузом – немає нічого радіснішого і щасливішого за все це.

Два роки тому моя кохана розбудила мене вранці і сказала, що ми їдемо зустрічати нашу дитину в аеропорт. Вона відвезла мене буквально в трусах і капцях, попередньо зібравши мою валізу і сховавши її в багажнику. Як виявилося після, вона заздалегідь купила нам подорож і зробила мені ось такий сюрприз. Ми поїхали в Гардаленд в Італію. Вона у футболці і джинсах, а я у трусах у квіточку і капцях. Чи не соромно було? Мені, насправді, плювати на умовності. Міг би і голяка вилетіти. Тут важливо не те, що про мене подумають інші, а мої радісні емоції з приводу всієї цієї спонтанності.

Свобода для кожного – індивідуальна штука. Для когось – це бути багатим, мати багато можливостей і зв’язків. Для мене – внутрішня незалежність і підтримка з боку близьких.

Креативний директор – як священик у церкві, де є прихожани. Там всі вірять у Бога, читають “Отче наш”. Але тільки ти можеш прийти і сказати, коли потрібно почати співати. Цей вівтар максимально спокусливий – постійний драйв і кайф, який ти відчуваєш 24/7.

Реклама – це закритий клуб, до якого ти дуже хочеш належати. Тому що там завжди є маса своїх привілеїв і заохочень.

Маніпулювати свідомістю людей – це ж так кльово. Я три роки примушував всіх купувати прокладки і реготав від цього. Створювати перевагу для мільйона людей – відчуття, яке не можна передати. Справжній кайф. Хіба може бути щось краще?

Рамки – це завжди подвійні стандарти і подвійна мораль. З одного боку, не можна вбивати людей поржавілою лопатою, їхати по зустрічній, заподіювати комусь шкоду. З іншого – якщо мене відправлять на війну, значить там я можу вбивати? Можу. Тому рамки – це просто умовності.

Вірю у справедливість і в Бога – правда, не знаю в якого. Тому мені дуже подобається вислів Михайла Булгакова “Кожному по вірі”. Я справді вірю в добро, справедливість, хороші людські якості.А ще у зло і ненависть, просто тому що вони є. Як же їх можна ігнорувати?

Справжня мука – не видаляти з життя зайвих людей і спілкуватися з ними тільки на тему бізнесу або “тому що потрібно”. Навіщо такі компроміси. Це моє життя, мій час, мій кайф. Навіщо мені сидіти і мучитися?

Фотографія – це моє ліниве самовираження себе. Дуже хочу змусити себе знову писати картини, але поки не виходить. А фотографія – це та сама сублімація ліні в творчість, яка є завжди.

Я сьогодні мрію про те, щоб подорожувати нон-стоп і взагалі не думати про гроші. Це така утопічна мрія, але дуже хочеться не паритися про матеріальне, а просто отримувати кайф.

Все в житті залежить тільки від наших бажань. У когось мрія побудувати будинок за десять мільйонів доларів, купити айфон, золотий батон або ще щось. А мені досить бунгало з пальмового листя на березі океану”.