Антон Фурса

Я оператор кіно та реклами. Відповідаю за те, як все виглядатиме на екрані. Та оскільки на знімальному майданчику завжди панує така атмосфера, в якій ми всі плюс-мінус рівні, то всі ми й називаємо себе фільммейкерами.

Важливо відрізняти людей з кіновиробництва від таких самих людей з телебачення. Кіно — це мистецтво. Нехай і синтетичне, але мистецтво. Кінематограф може існувати без того, щоб приносити гроші, а телебачення — ні.

Після того як я обрав цю професію, для мене настала катастрофа. Причому одразу. На зйомках завжди нервово, тому існує думка, що люди з кіно — психопати з іншої планети. І це так. Але це найкращі психопати, і я радий з ними працювати. Коли тебе оточують люди, які отримують кайф від того, що роблять, — це максимально мотивує.

Світ змінюється, та головні цінності залишаються. Cім’я, дружба, справа, якою ти займаєшся. Все це може змінюватися, наприклад сім’я раніше і тепер — різні речі. Як і дружба. Сьогодні люди женуться за формою й не надають значення змісту. І це біда. Вони біжать за зовнішньою красою, візуальними атрибутами успіху. Можливо, я старомодний, але вважаю, що якщо ти читаєш книги — це дає тобі базу і правильні цінності. Нехай зараз це перестало бути модним, але це ніколи не перестане приносити користь.

Антон Фурса – друг чоловічий перукарні FIRM

Я надихаюся кіно. У мене рідко буває час на вдумливий перегляд фільму з келихом вина, але коли це стається, то дуже надихає. З часом все важче знаходити джерела натхнення. Це як із подорожами: перший раз в новому місці відбувається розрив шаблону, а вдруге вже немає такого ефекту.

Я дивлюся на свого сина — він як чистий лист, все викликає у нього у нього захват. А коли він підросте, вже потрібно буде вигадувати, чим би його порадувати. Те саме відбувається і з натхненням — з віком потрібно шукати вже більш цікаві способи.

Є фундаментальні речі, які змінили моє життя: вибір професії, шлюб, народження дитини. Особливо, народження дитини. Ти не можеш припинити бути батьком. Він народився, і все, ти — батько. До кінця життя.

Раніше я часто думав про майбутнє. Тому працював з нікчемами, маючи надію, що це мені допоможе в майбутньому. З людьми, з якими я ніколи не став би зустрічатися у вільний час. Але те, що ти робиш сьогодні, визначає тебе завтрашнього. І якщо ти сьогодні працюєш з нікчемами — завтра й сам можеш стати таким. Я проводив із ними п’ять із семи днів на тиждень і в якийсь момент зрозумів — так далі не можна. З тих пір я намагаюся працювати з людьми, цінності яких співпадають із моїми. Це ключ.

І ще намагаюся не думати про те, що попереду. Найважливіше, що з нами відбувається, — це тут і зараз. А якщо стоїш однією ногою в минулому, а другою в майбутньому — ти махнув рукою на сьогодення. Найцікавіші люди, з тих, що я знаю, не розуміють, чим вони хотіли б займатися через рік, два, десять. Тому мені здається, що життя — це тут і зараз.